Ланцюжкова реакція політики подвійних стандартів на Балканському вузлі призвела до перетворень і у країнах Кавказького регіону. 26 серпня 2009 року виповнився рік від часу визнання Російською Федерацією незалежності Республіки Абхазія. Якого геополітичного забарвлення набула сучасна Абхазія? Які її втрати та надбання? Чи має перспективу розв’язання грузино–абхазьке протистояння?

Коріння грузино–абхазького протистояння

Протягом тисячоліть вітрило Абхазького державотворення змінювало свій напрям під впливом різних цивілізацій: Грецької, Візантійської, Римської, Грузинської, Османської, Російської. Середньовіччя для Абхазії ознаменувалось як доба становлення Абхазького царства, князі якого претендували на панування в грузинському престолі з перемінним успіхом. Однак, найбільш суттєвим відзначилися періоди російського–турецько протистояння на Кавказі та доба СРСР. Яничари, що прийшли до Абхазії у 16–18 ст., поширили іслам, нищили духовні та матеріальні цінності, чим не викликали симпатій абхазького народу. Невдовзі, абхазькі князі знайшли спасіння від турецького гніту у покровителів Росії. Згодом, абхазьке князівство взяло курс на Північ. Однак, багато незгідних з царським режимом абхазьких правителів та пересічних людей, а таких було майже половина від усього населення Абхазії, залишили свій край та подались до Туреччини й інших країн.

Радянська ідеологія завітала до Абхазії у 20 рр. XX ст. та поставила крапку над феодальним минулим. На хвилі комунізму Абхазія, як Автономна Радянська Соціалістична Республіка, увійшла у склад Грузинської РСР. Перші насіння напруженості в грузино–абхазьких відносинах почали сходити вже через декілька десятиріч, внаслідок беріївської політики примусової асиміляції. В ті часи абхазька мова була виключена із загальношкільної програми та замінена грузинською. Плоди сепаратизму з’явились на межі розколу СРСР, коли відкриті протести Абхазьких ватажків опору про вихід зі складу Грузії призвели до сутичок та зіткнень між грузинською владою та абхазькою елітою. В цей час Абхазія залишилась на одинці із помітно зростаючими націоналізмом Грузії та владними апетитами її керівництва. Спроби грузинської влади приборкати абхазьку ідентичність призвели до проголошення незалежності Абхазії та виплеснулись у громадянську війну 1992–1993 рр. Невеличкі за розміром військові формування та ополчення Абхазії дали рішучу відповідь спробам грузинських силовиків отримати тотальний контроль над нею. Загинуло близько 20 тис. осіб. Близько 200–250 тис. біженців залишили регіон.

Внаслідок втручання світової спільноти, в зону грузино–абхазького конфлікту у 1994 році введено міжнародних спостерігачів ООН та колективні сили із підтримки миру СНД, що складались з військ РФ. Цей  формат проіснував 16 років. Момент кульмінації відбувся у серпні 2008 року, коли курок грузино–осетинської війни призвів до чергового перезавантаження в регіоні, а абхазькі силовики використали ситуацію на свою користь та витіснили грузинську міліцію з верхньої частини Кодорської ущелини.

Післявоєнний період був тяжким випробуванням для народу Абхазії. Колісниця війни залишила жалюгідне становище в регіоні: зруйнована економіка, жахлива гуманітарна ситуація. Все це призвело до стрімкого зростання інфляції та злочинності. Однак обрана проросійська орієнтація дозволила Абхазії триматись на поверхні.

Незважаючи на те, що бойові дії закінчились, ідеологічна боротьба між Грузією та Абхазією тривала упродовж десятків років. Епіцентром протистояння був і залишається адміністративний район Галі, що безпосередньо межує з Грузією. Примітно, що більшість населення Галі – мінгрели, етнічні грузини, мріють про грузинське майбутнє, та не поспішають отримувати абхазькі паспорти, а обмежуються лише видом на проживання. Саме цей район довгий час залишався ареною зіткнення спецслужб сторін конфлікту. В районі процвітає бандитизм, злочинність. Людей викрадають та вимагають викуп. Щось на кшталт ”Кавказької полонянки”. За деякими ознаками, матч–реванш грузинської влади міг розпочатись саме з цих теренів. До того ж слід додати, що автомати та рушниці бойовики–ветерани вітчизняної війни 1992–1993 рр. ще досі утримують у своїх арсеналах. Все це нагадує порохову діжку з уповільненою дією.

Російські апетити в Абхазії

Традиційною була і зберігається роль Росії в архітектурі безпеки Кавказького регіону. Для РФ, що набрала обертів у напрямку до відродження, вкрай необхідні сателіти з проросійською орієнтацією для розміщення своїх військових баз. Підтримання status-quo в регіоні без точки опори під собою –завдання не просте. Абхазький плацдарм цікавий не тільки сухопутному, але й морському компонентам військ Росії. Більше того, військово–морська база у м. Очамчира – це альтернатива військовим потребам ВМС РФ у Чорному морі. З часом її стратегічне значення може зростати з огляду на виведення ВМФ РФ із м. Севастополя. Липневі ”антинатовські” навчання РФ під назвою “Кавказ 2009” продемонстрували, що угруповання військ Північнокавказького військового округу РФ в Абхазії і Південній Осетії вчаться стискати м’язи, аби бути готовими до можливих викликів на південному напрямку. РФ- це країна, яка чітко розставляє стратегічні пріоритети, та до всього готується заздалегідь, у тому числі і до Олімпійських ігор у м. Сочі.

До зимових Олімпійських ігор в м. Сочі у 2014 році залишилось не так багато часу. Проведення подібного роду заходів не можливе без вжиття належного рівня заходів безпеки. Надзвичайні обставини, що імовірно можуть виникнути під час дійства, можуть пошкодити іміджу РФ на міжнародній арені з відповідними економічними наслідками для Росії. Введене 30 квітня 2009 року Прикордонне Управління ФСБ РФ у РА розпочало профілактику ”небажаних” явищ на південному напрямку Росії. Під контролем знаходяться: сухопутна ділянка адміністративного кордону з Грузією, зона морського узбережжя Абхазії та Кодорська ущелина. Невдовзі, територія Абхазії перетвориться на буферну зону, що протидіє нелегальній міграції, тероризму, торгівлі зброєю, боєприпасами та наркотиками. В’їзд на територію РФ з півдня через Абхазію буде контрольований. Крім того, в інтересах підготовки до ігор йдеться про передачу під управління РФ об’єктів стратегічних комунікацій Абхазії – залізниця, аеропорт, морський порт, що потенційно можуть розвантажити транспортні запити РФ під час масового напливу відвідувачів.

За Радянських часів узбережжя Абхазії залишалось найкращим ласим шматочком–перлиною серед всіх рекреаційних зон СРСР завдяки поєднанню цілющих здібностей повітря Кавказьких гір та моря. В часи СРСР в таких дивовижних містах Абхазії, як Піцунда, Гагра, Гудаута, Очамчира та інших полюбляли відпочивати перші особи КПРС, а це – показник. Наплив туристів з РФ збільшується щороку.

200 км зона вздовж узбережжя Чорного моря цікава не тільки для туристичного сектору, але й для нафтогазових магнатів РФ. Ще за Радянських часів піднімалось питання проведення геологічної розвідки морського шельфу Абхазії, загальні поклади якого складають сотні мільйонів тон чорного золота. Компанія ”Роснефть” виявила глибокий інтерес до проведення розробок.

Якщо питання великого та середнього бізнесу вирішується в кулуарах влади на рівні ”Путін–Багапш”, то контакти на рівні малого і середнього бізнесу між суб’єктами РФ та Абхазією давно прогресують та розвиваються, зокрема між Краснодарським краєм, Республіками північного Кавказу. Більше 90 % товарів в Абхазію імпортується з Росії. З огляду на невизначений статус Абхазії на міжнародному рівні, РФ залишається єдиним ринком збуту сільгосппродукції Абхазії – мандарини та горіхи, що становлять єдину статтю доходу середньостатистичного господаря Абхазії. Саме ця обставина – визначає економічну залежність Абхазії від Росії – була використана, як важіль впливу РФ на суспільну думку абхазького народу під час виборів Президента Абхазії у 2004 році, коли виникла потреба підтримати проросійського кандидата в Президенти.

Абхазький вектор

Перед абхазькою елітою постало рівняння з двома невідомими: як захистити себе від можливої агресії зі сторони південного сусіда та як здобути визнання незалежності на міжнародному рівні.  Першу проблему вдалося вирішити за рахунок гарантій безпеки, наданих РФ. Російський прикордонник вже з квітня 2009 року крокує вздовж р. Інгурі та в Кодорській ущелині. Російські танки, бронетранспортери та артилерія стоять в районі Галі напоготові, а російські військові кораблі берегової охорони цілодобово несуть чергування вздовж узбережжя Абхазії.

Другу проблему вирішити поки що не вдається. На жаль, політики подвійних стандартів дотримуються багато країн. І таж сама Туреччина не збирається визнавати незалежність Абхазії через Курдський сепаратизм, не дивлячись на лобі 500 тис. абхазької діаспори, що проживає в Туреччини. Діюча влада Абхазії неодноразово заявляла про готовність Білорусії чи Венесуели –сателітів РФ – визнати її незалежність. Однак, Олександр Лукашенко сподівань на визнання Білорусією незалежності Абхазії майже не залишив. Нещодавно він порекомендував громадянам Білорусії в’їзд в Абхазію здійснювати через єдиний законний шлях – Грузію, чим непрямо визнав територіальну цілісність Грузії. Схоже, на такий крок Білорусії вплинула температура російсько–білоруських відносин під час молочної війни. Не посприяла й ООН, що була вікном у світ для Абхазії протягом 16 років. Цей міжнародний механізм створював діалог між Абхазією та світовою спільнотою посередництвом широкого інструментарію, однак 15 червня 2009 року під час засідання РБ ООН Росія наклала вето на продовження мандату місії через розбіжності у поглядах на її назву та формат.

За останні роки Абхазька економіка суттєво інтегрувалась в Російську: спільна валюта, більшість товарів та послуг імпортуються з РФ, лібералізація митних відносин, грошове забезпечення силовим структурам і пенсії з держбюджету РФ та інше. З 2008 року російсько–абхазький локомотив почав поступово набирати обертів. Відремонтовані дороги та споруди, видано кредити на пожвавлення банківського сектору та бізнесу. Розпочато підготовку до ремонту залізниці. Відбулись чисельні візити та зустрічі між абхазькими лідерами та делегаціями суб’єктів РФ. Всьому цьому, очевидно, сприяє підготовка РФ до Олімпійських ігор у 2014 році, що своєчасно помічено владою Абхазії.

Втім, надмірна економічна інтеграція в РФ викликала занепокоєння певних верств населення Абхазії. Останні кроки діючої влади, зокрема Президента Сергія Багапша у зближенні з РФ у економічній та воєнній сферах, зазнали вогню критицизму опозиційних сил. Віце–Президент Абхазії, Рауль Хаджимба – кандидат в Президенти у 2004 році – пішов у відставку, і, на цій хвилі, приєднався до опозиції, що фактично ознаменувало початок Президентських перегонів 2009 року в Абхазії. Минулими Президентськими виборами Кремль підтримав Р.Хаджимбу, вихідця Радянського КДБ, на противагу С.Багапш, однак народ зробив ставку на С.Багапш. У майбутній боротьбі за президентське крісло більше шансів потрапити на Олімп буде мати той кандидат, який зможе максимально задовольнити російські апетити в Абхазії та зберегти абхазьку ідентичність. У будь–якому разі, як діюча влада, так і опозиційні сили не бажають пливти проти ”північної течії”, бо протистояти південному сусіду без залізного щита Росії неможливо.

Грузинський мілітаризм

Позиція воєнно–політичного керівництва Грузії у питанні територіальної цілісності Грузії як і раніше залишається принциповою – неприпустимість визнання Абхазії, як і Південної Осетії, суб’єктом Міжнародного права. Більше того, це питання цілеспрямовано виноситься для обговорення на міжнародній арені з метою його інтернаціоналізації, а його вирішення є лакмусовим папірцем успіху грузинської влади в очах власних виборців.

У серпні 2008 року дерево мілітаризму Грузії було зрублене, але коріння все ще підживлюється Заходом. Не зважаючи на погрози РФ накласти ембарго на країни, що поставляють озброєння Грузії, остання залишається оснащеною за сучасними зразками озброєння та військової техніки (ОВТ). Основними постачальниками ОВТ є країни НАТО та Ізраїль. Події 2009 року продемонстрували, що Грузія залишається в орбіті інтересів блоку країн НАТО, зокрема США, а інтенсивність контактів між оборонними відомствами обох країн носить позитивну динаміку.

Упродовж 2009 року осередками конфронтації між сторонами конфлікту залишались східна частина басейну Чорного моря та територія адміністративного району Грузії Зугдіді, що межує з Абхазією. Кораблі грузинської берегової охорони у м. Поті декілька разів арештували турецькі торгові судна, що рухались в Абхазію через морську економічну зону Грузії, мотивуючи свої дії тим, що будь–які економічні зносини між іноземними країнами та Абхазією без юрисдикції Грузії є порушенням Міжнародного права. Численні вибухи на залізничній станції в м. Зугдіді, упродовж розпалу протестів грузинської опозиції, мали за мету відвернути суспільну думку грузинського народу від внутрішньополітичної кризи на пошук зовнішніх ворогів в обличчі Абхазії.

В будь–якому випадку, за оцінками експертів військова могутність Грузії в декілька разів більша, ніж Абхазії, а фінансова підтримка Заходу надає можливість відновити арсенали та втрачений воєнний потенціал.

Підсумок

Вигідне розташування та багаті природні ресурси Абхазії визначають її інвестиційну привабливість. Оживити економічні артерії, запустити виробничі м’язи, реанімувати банківський сектор та податкову систему самій Абхазії не по кишені та не до снаги з огляду на міжнародну ізоляцію і руйнівне післявоєнне становище. Єдиним інвестором–донором абхазької економіки залишиться РФ доти, доки інші країни не визнають її незалежність. Отже, абхазький човен ще буде довго змушений пливти у фарватері російських геополітичних інтересів.

Відносини між РФ та Абхазією розвиваються на базі «Договору про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу між РФ та Абхазією» від  13 вересня 2008 року. Співробітництво РФ та Абхазії у воєнній сфері остаточно не закріплено відповідними нормативними документами, окрім договору про заходи з спільної охорони державного кордону Абхазії. Однак, триває підготовка двостороннього договору у воєнній сфері, який визначить концептуальні засади воєнного співробітництва збройних сил РФ та силових структур Абхазії, зокрема морського та сухопутного компонентів. Чергова ескалація грузино–абхазького конфлікту може розгорнутись навколо судноплавства в прибережних водах Абхазії у разі затримання грузинськими силами берегової охорони торгових суден країн, що здійснюють судноплавство в Абхазію. Як заявляв у серпні–вересні 2009 року де–факто МЗС Абхазії С.Шамба, у випадку подальшого затримання і арешту грузинською береговою охороною торгових суден, що прямують до Абхазії, слід очікувати адекватних дій з абхазької сторони, які, очевидно, неможливі лише силами морського компоненту Абхазії.

Вирішення грузино–абхазького конфлікту за допомогою міжнародних механізмів, зокрема ООН та ЄС – шлях безперспективний. В першому випадку, завдяки діаметрально протилежним поглядам  РФ та США – постійним членам РБ ООН. В другому випадку, завдяки тому, що позиція Місії ЄС з моніторингу Грузії, яка визнає територіальну цілісність Грузії, не сприймається абхазькою елітою, а спостерігачі місії ЄС з моніторингу Грузії не допускаються через це до її території.

Одним із можливих шляхів мирного вирішення грузино–абхазького конфлікту є проведення в Абхазії диференційованого (порайонного) референдуму з залученням міжнародних спостерігачів ЄС, ОБСЄ, СНД щодо визнання її статусу. Населення Абхазії повинно зробити вибір: а) залишитись в складі Грузії; б) отримати незалежність від Грузії. Попередньою умовою для проведення референдуму має бути повернення біженців, загальна чисельність яких складає 250–300 тис. чол. Ініціатива проведення референдуму повинна надходити від нейтральних сторін (не від Грузії чи Абхазії). Такий підхід дозволить продемонструвати світовій спільноті та світовим центрам сили демократичні перетворення, що мають місце в Абхазії, однак, очевидно, доведеться пожертвувати певною частиною Абхазії – районом Галі, що етнічно ближче до Грузії, та часом, що необхідний для підготовки до референдуму.