За три роки до Стамбульського саміту НАТО країни Чорного моря створили Чорноморську групу військово-морського співробітництва, або БЛЕКСІФОР, головна мета якої є «зміцнення миру та стабільності в чорноморському регіоні». Однак сьогодні, після подій російсько-грузинської війни у 2008 році, існує багато сумнівів щодо подальшого існування БЛЕКСІФОР. Через те, немає ясної картини щодо його невдачі. Фактично, більш точніше буде сказати, що БЛЕКСІФОР досягнув великого успіху.  Питання тоді стає у чому видно ці успішні результати з’єднання, якщо такі дійсно є, та чи має місце невдача БЛЕКСІФОРу?

Дана стаття не ставить собі мету відповісти на ці питання, а тільки висловити суб’єктивну точку зору, що БЛЕКСІФОР досягнув значного оперативно-тактичного успіху та стратегічної невдачі у Чорноморському регіоні. Остання (стратегічна невдача – прим. авт.) ґрунтується на відсутності будь-якого впливу на політичну ситуацію в регіоні та відносини між країнами Чорного моря.

Для доведення цієї точки зору розглянемо історію створення БЛЕКСІФОР, із коротким аналізом причин його появи, оперативно-тактичні досягнення з’єднання з оглядом на політичну ситуацію в регіоні, та вплив БЛЕКСІФОР на політичні відносини між країнами Чорного моря.

Чорноморський регіон являє собою чітку географічну зону багату природними ресурсами та стратегічно розташованою на сполученні Європи, Центральної Азії та Близького Сходу. Значна кількість населення завдає регіону певні можливості та виклики для власних мешканців. Чорноморський регіон це зростаючий ринок з великим потенціалом розвитку та важливий концентратор енергетичних та транспортних потоків. На протязі багатьох років своєї історії Чорне море використовувалось як регіон геополітичної боротьби Великих Держав.  Сьогодні безпека регіону, в контексті Євроатлантичної безпеки, набуває нового змісту. Відповідно і політична активність усіх чорноморських країн набуває більшого впливу на міжнародній арені. Для Сполучених Штатів Чорне море є однією з зон стратегічного інтересу, через можливість здійснення нагляду за поточною ситуацією біля Європейського кордону, зони Каспійського моря, Центральної Азії та Близького Сходу. Більш того, під час Стамбульського саміту НАТО у 2004 році було наголошено на важливість чорноморського регіону, а також зроблено відповідні заяви щодо взаємного посилення стабільності у регіоні усіма її партнерами, або союзниками.

Створення БЛЕКСІФОР

Ідея створення багатонаціонального військово-морського з’єднання з метою зміцнення миру та стабільності в Чорноморському регіоні, поглиблення регіонального співробітництва та сприяння подальшому зміцненню дружби між країнами-членами, була запропонована Туреччиною під час другої зустрічі командувачів військово-морських сил країн Чорного моря, яка проходила у 1998 році у м. Варна, Болгарія.

З метою створення БЛЕКСІФОР у 1998 році було створено експертну групу у складі дипломатів, військово-морських офіцерів та представників юридичних відомств з усіх країн Чорного моря під головуванням турецького адмірала.

За наступні три роки учасники експертної групи домовились щодо усіх деталей створення БЛЕКСІФОР. Одним з перших головних кроків на шляху до створення БЛЕКСІФОР було підписання 28 червня 2000 року в м. Анкара, послами всіх чорноморських країн, «Листа про наміри» (LOI), в якому було засвідчено політичні наміри, внесок та підтримку з боку усіх країн.

Підписання Угоди про створення Чорноморської групи військово-морського співробітництва (далі – Угода, прим. авт.), найбільш важлива подія цієї ініціативи, відбулося на урочистій церемонії підписання 2 квітня 2001 року в м. Стамбулі. Угода була підписана міністрами закордонних справ Болгарії, Грузії, Румунії, Російської Федерації, Туреччини та України або їх уповноваженими представниками.

Через підписання Угоди БЛЕКСІФОР, вперше в історії регіону, сторони підтвердили, що метою цієї ініціативи є внесок до зміцнення стабільності у регіоні, дружби, добрих стосунків та взаємного порозуміння між усіма країнами Чорного моря.

Відповідно до положень Угоди БЛЕКСІФОР на з’єднання покладено такі морські завдання:

• пошуково-рятувальні операції;
• операції з надання гуманітарної допомоги;
• операції з розмінування;
• захист навколишнього природного середовища;
• візити доброї волі;
• будь-які інші завдання, погоджені між сторонами.

Однак всі ці завдання є тільки інструментами для підтримки та зміцнення самої основи Угоди, яка свідчить: «Діяльність БЛЕКСІФОР сприятиме зусиллям, спрямованим на зміцнення співробітництва та добросусідських відносин між країнами».

Основна ідея цього принципу та ідея створення з’єднання взагалі була в тому, щоб використовувати міжнаціональне угруповання як засіб для попередження будь-яких конфліктів між країнами Чорного моря. «Батьки засновники» БЛЕКСІФОР мали бажання покласти головну ідею БЛЕКСІФОР – сприяння подальшому зміцненню дружби, добросусідських відносин та взаємної довіри між причорноморськими державами, а також для зміцнення миру та стабільності в регіоні шляхом поглиблення співробітництва та взаємодії між військово-морськими силами – як основу-основ для будь-яких відносин між країнами в регіоні. Звичайно, це була спроба використати оперативно-тактичні засоби для досягнення суто політичних цілей.

К моменту створення БЛЕКСІФОР вже були спроби зробити аналіз можливих загроз та ризиків у регіоні. Відповідно до висновку Чорноморського прикордонного координаційного і інформаційного центру (BBCIC), в регіоні не існує загроз, тільки ризики. Основною нелегальною активністю, яка домінує в регіоні, є незаконна торгівля, а не тероризм, або розповсюдження зброї масового ураження (WMD). І навіть це, випадки незаконної торгівлі носять суто хаотичний, ніж систематичний характер. Пізніше це було доказано та висновки включено до одного з документів БЛЕКСІФОР під назвою «Оцінка морських ризиків на Чорному морі». Цей документ підтвердив раніше зроблене твердження, що в регіоні на даний момент не існує загроз, тільки деякі ризики, які потенційно можуть зрости до масштабу загроз. Також у документі було зазначено, що як це вже було сказано, що ризики будь яких асіметричних загроз та нелегальної діяльності, мають потенціал трансформуватися у реальні загрози, якщо будь-яки мери з їх обмеження не будуть мати місце. Документ було видано підчас аналізу у 2004-2005 роках, чотири роки існування з’єднання БЛЕКСІФОР. Головною метою аналізу було відображення позитивних досягнень та результатів роботи з’єднання у сфері взаємосумісності, спільних дій при проведенні пошуково-рятувальних операцій, гуманітарних операцій, операцій по зв’язку та ін., та таким чином попередити появу будь-яких загроз. Однак, необхідно розглянути, що саме за досягнення були та чи дійсно вони мали такий вплив?

Оперативно-тактичні досягнення

З початку заснування у 2001 році БЛЕКСІФОР було проведено чотирнадцять активацій з’єднання з метою виконання тренувань та вправ у морі, а також здійснення портових візитів. Кожного разу, при зборах з’єднання на активацію, кораблі та підрозділи налагоджували добрі стосунки та досягали успіху у галузі взаємосумісності. Доповіді, які робились кожного року перед проведенням чергової зміни командування, підтверджували стабільне та поступове вдосконалення міцності БЛЕКСІФОР.

Періоди активацій БЛЕКСІФОР та країни, які здійснювали командування з’єднанням:

Протягом перших років існування, з’єднання було зайнято переважно внутрішніми проблемами, сфокусованими на тих морських завданнях, які покладено на нього в Угоді. Усі основні документи та процедури було відпрацьовано у повному обсязі.  Мета кожної активації була сфокусована на розвитку між кораблями БЛЕКСІФОР взаємосумісності, взаєморозуміння, та спроможності працювати разом. Кількість завдань була різною, але переважно відпрацьовувались завдання з тактичного маневрування, зв’язку між кораблями, включаючи мережу комп’ютер-комп’ютер (PC-PC), протичовнової (ASW) та протикорабельної (ASuW) оборони, моніторинг цивільного судноплавства, операції з розмінування, виконання процедур доглядових операцій та ін.

Зміни у світі, такі як «Війна з тероризмом», разом з головною ідеєю набуття статусу організації по стабілізації взаємовідносин між чорноморськими країнами, змушували БЛЕКСІФОР адаптуватись до наявної обстановки. У 2005 році було визначено додаткові завдання та збільшено кількість активацій на рік до двох. Ризик терористичних атак та розповсюдження зброї масового ураження (WMD) стали завданнями номер один. Враховувалось, що ці завдання стануть фокусом спільних зусиль, та разом з тим придадуть з’єднанню унікальну роль лідера у сфері зміцнення дружніх стосунків між країнами Чорного моря. Безумовно, зусилля усього військового персоналу з усіх шести флотів довели це. У квітні 2007 року з’єднання настільки добре виконало всі поставлені на період активації завдання, що усі заплановані серіали було відпрацьовано на сто відсотків. Масштаб тренувань також зріс. Так, у зазначеній активації додатково брали участь 14 кораблів з Болгарії, Румунії та Туреччини, разом з двома літаками F-16 та одним базовим вертольотом. Серіали було сфокусовано на відпрацюванні спільних дій з’єднання під час участі в операціях з підтримки миру, захисту від ядерної, бактеріологічної, хімічної зброї (NBC) та морських доглядових операціях (MIO).

Під час активацій БЛЕКСІФОР однією з труднощів у сфері досягнення бездоганної взаємосумісності була проблема зв’язку та управління між кораблями і підрозділами тих країн, які входять та не входять до НАТО (З країн Чорного моря три є членами НАТО: Болгарія, Румунія та Туреччина, а Грузія, Російська Федерація та Україна є членами програми Партнерство заради миру). Туреччина, як найбільш досвідчена країна що бере участь в операціях НАТО, взяла на себе роль голови щодо вирішення цих проблемних питань. Для усіх кораблів та підрозділів, задіяних в активаціях БЛЕКСІФОР, військово-морські сили Туреччини надали пристрої автоматичної системи передачі шифрованих даних – FORESC. Пристрої цієї системи успішно використовувались на тактичному рівні. Більш того, система доказала свою корисність та була затверджена командуванням НАТО для використання на кораблях країн, які не є членами НАТО, під час їх участі в операції НАТО на Середземному морі «Активні зусилля». 

Враховуючи усе, що сказано вище, можна стверджувати, що БЛЕКСІФОР став дійсно добре скоординованим, дружнім та взаємосумісним з’єднанням. Через те, чи дійсно це саме ті результати, для досягнення яких було створено БЛЕКСІФОР? Нагадаю, що сама мета цієї організації була та залишається «зміцнення дружби, добросусідських відносин та взаємної довіри між причорноморськими державами», як стверджує Угода, але події серпня 2008 року приводять, як бачиться, аргументи проти цього.

У серпні 2008 року Російська Федерація та Грузія показали, що політичні цілі, пов’язані з іншими інтересами ніж військове співробітництво, можуть швидко розвіяти досягнення, набуті за роки БЛЕКСІФОР. Факт згаданого конфлікту між двома країнами, військово-морські сили яких успішно будували міцні стосунки та багато працювали на попередження будь-якого лиха між націями-учасниками, знищів усе те добре, що було зроблено з’єднанням. З цього боку, можна підняти питання, чи був коли-небудь шанс, взагалі, для БЛЕКСІФОР, як військової організації, перетворитись на інструмент для попередження будь-яких конфліктів між країнами Чорного моря? Або, чи сама така ідея є чистим вимислом, незважаючи на факт значного успіху БЛЕКСІФОР як військової організації? Для відповіді на поставлені запитання потрібно описати політичну ситуацію в чорноморському регіоні за часи існування з’єднання.

Чорноморський регіон та вплив БЛЕКСІФОР

З моменту розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) питання утворення стабільності в Чорноморському регіоні було одним з тих, про яке думали в усіх прибережних країн регіону. Новий регіоналізм призвів до розвитку нових підходів щодо міжнародного співробітництва та децентралізації міжнародної системи. Спроби посилення безпеки співробітництва стали завданням дня. Термін мав твердий підтекст, пов’язаний з безпекою, що після 11 вересня призвело до боротьби з тероризмом у всьому світі, де проявилися його ключові характеристики, такі як: взаємна довіра, взаємні блага, рівність та співробітництво, так що це приносить плоди всім народам Чорноморського регіону. Історично в регіоні існували два головних гравця – Росія та Туреччина. Однак у 2007 році Болгарія та Румунія приєднались до Євросоюзу. Цей факт приніс невпевненість щодо чорноморського регіону, а також змінив правила політичної гри.

Як результат, поширений чорноморський регіон є свідком появи черги регіональних блоків, яки змагаються, та мають підтримку з боку Вашингтону або Москви чи їх союзників, включаючи Спілку за демократичний вибір (CDC), Організацію Демократичного та Економічного розвитку (ODED-GUAM),  ОДКБ (CSTO) Євразійську Економічну Спілку (EurAsEc). Ці регіональні ініціативи можливо ускладнюють середовище безпеки, через різні інтереси причорноморських країн та їх сусідів, які вони висловлюють. Одні з них співпадають з інтересами членів НАТО, інші відображають унікальну програму безпеки. Фактично, нещодавно була створена ще одна ініціатива під назвою «Чорноморський форум Діалогу та Партнерства», з метою утворення якого-небудь сенсу у розвитку регіону.

У цьому контексті потрібно зробити оцінку питань, які стосуються енергетичних проблем, транснаціональних загроз та «заморожених» конфліктів. «Заморожені» конфлікти не тільки відтягують на себе економічні ресурси та політичну енергію слабких або слаборозвинутих країн, вони також є генераторами корупції та організованої злочинності, заважають консолідації керівництва закону та збільшують нестабільність в регіоні. Це в свою чергу ускладнює політику енергопостачання до Євросоюзу, США та інших головних акторів у регіоні. Враховуючи той факт, що найбільші запаси газу та нафти знаходяться в політично або економічно небезпечних регіонах таких як Близький Схід, Росія та їх сусіди, стає необхідним приділяти більше уваги до розвитку у та навколо Чорноморському регіоні.

З іншого боку, теперішні ключові гравці регіону мають різні цілі.

Росія має інтерес у регіоні як частину більшої цілі відновлення російської сфери впливу.
Туреччина має інтерес зберігання status-quo, який утворено Конвенцією Монтрьо 1936 року – угодою, яка регулює прохід через протоки Босфор та Дарданелли. Цей Акт обмежує прохід військових кораблів та встановлює суверенітет водних шляхів. Додатково, Туреччина має власні стратегічні амбіції та гадає, що ризиком для безпеки на Чорному морі стане збільшення суднопотоку нафти, яки контролюється завдяки названої Конвенції.

Для Євросоюзу контроль на Чорному морі надасть можливість створення платформи з якої можливо подальше просування у Центральну Азію та Близький Схід. Це не тільки забезпечить безпеку для транзитних енергетичних шляхів та постачальників енергії, а також зробить Москву більш готовою до співробітництва на більш довгий термін, та призведе до більш високого рівня юридичних та демократичних реформ в самій Росії. Це також підтвердить появу Євросоюзу як однієї з поважних держав світу, яка веде до збільшення рівня поваги до Європейських цінностей і керівництва у новому багатополярному світі майбутнього.

Для жодної країни-учасниці Угоди БЛЕКСІФОР з’єднання не було, та не є інструментом для боротьби з будь-якою нестабільністю між країнами регіону. Політики не бачать з’єднання у ролі моделі дружнього співіснування країн. Висловлюючи це, стає очевидним той факт, що БЛЕКСІФОР не має ніякого впливу на політичні цілі жодної країни Чорного моря, незважаючи на маючий факт успіху з’єднання на оперативно-тактичному рівні.  Більш того, коли розпочалась Російсько-Грузинська війна у серпні 2008 року з точку зору безпеки з’єднання заходження до грузинських та російських портів було скасовано. Ідея створення миру через об’єднання разом військових розтанула як ранковий туман.

Чорноморський регіон – регіон, який включає до себе Південний Кавказ, Росію, Туреччину, Україну та країни-члени Євросоюзу – без сумніву продовжуватиме бути регіоном високої уваги, якнайменше за умови присутності в ньому Росії. Проблем існує дуже багато, усі вони комплексні та є викликами щодо їх вирішення.

Ця стаття лише про одну з існуючих регіональних ініціатив – Чорноморську групу військово-морського співробітництва, або БЛЕКСІФОР. Надано огляд історії створення, оперативно-тактичним досягненням з’єднання на фоні політичної ситуації в регіоні. Однак головна ідея цієї роботи висловити точку зору щодо наявних результатів згаданої організації.

Беручи до уваги усі висловлені факти та причини, БЛЕКСІФОР досяг великих успіхів як військова організація, незважаючи на той факт, що кожна країна-учасниця Угоди має бачення та використовує з’єднання виключно для досягнення своїх власних цілей. Стратегічна невдача БЛЕКСІФОРу не є виною будь-якого військового організму цієї організації, а як даність, була, та завдяки багатьом причинам буде неминучою, через військовий характер стратегічного лідерства, який лише в окремих випадках відіграє ключову роль в застосуванні політики країни.

Зміст цієї статті відображає власні погляди автора та може відрізнятись від офіційних поглядів Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Міністерства оборони, або Уряду України.