Викладено авторське бачення організації управління сучасною системою протиповітряної оборони Збройних Сил України.

В усі часи збройні сили держав, які отримували нові види зброї, готувалися до нових війн, решта держав та їх збройні сили змушені були пристосовуватися до нових форм та способів ведення збройної боротьби і війни у цілому. На жаль, досвід минулих війн, на шкоду справі, використовується як еталон в організаційній структурі військ, озброєнні, формах і способах ведення війни.

Вже зараз неважко бачити, що майбутні війни передбачають провідну роль не могутніх угруповань сухопутних військ, а високоточної звичайної зброї та зброї на нових фізичних принципах. Якщо за рахунок підвищення вдвічі могутності заряду звичайного типу спроможність ураження однієї ракети зростає на 40%, то за рахунок підвищення у двічі точності вона зросте на 400%, тобто у 10 разів. [1]

Головною метою війни із застосуванням такої зброї має стати ураження економічного потенціалу протилежної сторони, угруповань військ, зміна політичного режиму «малою кров’ю». При цьому передбачається нанесення могутніх інформаційних та масованих ударів безпілотною високоточною зброєю різноманітного базування. «Считается, что некоторые наиболее развитые страны (США, Канада, Великобритания, Германия, Франция, Япония, Китай) будут готовы к таким войнам уже на рубеже 2007-2010 годов». [2]

Збройні сили, які не підготовлені до ведення таких війн, змушені будуть лише спостерігати за цим процесом. Незворотними для держави стануть підсумки програного протиборства з високоточним повітряним (у тому числі ракетним) противником, які є наслідком недостатньої її турботи про власну протиповітряну (протиракетну) оборону в сучасних умовах. Для ефективної протидії масованим ударам високоточних повітряних засобів потрібно удосконалювати як структуру, так і систему управління збройними силами.

Структурно вони мають будуватися, перш за все, на основі ефективних сил стратегічної оборони, спроможних відбити довготривалі масовані удари високоточних засобів противника, а також стратегічних ударних (неядерних) сил, спроможних нанести ураження його важливішим об’єктам та основним угрупованням військ.

Основу перших складатимуть сили та засоби протиповітряної оборони, других – авіаційні, військово-морські сили та засоби, ракетні війська і артилерія, аеромобільні та війська спеціального призначення.

Боротьба з повітряним противником безумовно отримає провідне місце серед складових війни майбутнього. Вона має відбуватися в стратегічних масштабах у формі стратегічної операції з відбиття повітряного нападу противника і стати основною формою застосування стратегічних оборонних сил держави.

Основною формою застосування стратегічних наступальних сил ймовірно стане стратегічна розвідувально–вогнева операція, але це вже питання окремого дослідження.

За сучасних умов важко очікувати, що окремий вид Збройних Сил України буде спроможним проводити самостійні операції. Відповідно збройний конфлікт будь-якої інтенсивності навіть в одному, а тим більше у декількох регіонах (районах) України практично неможливо нейтралізувати лише силами та засобами одного виду Збройних Сил України.

Основною формою застосування військ, в залежності від масштабу збройного конфлікту, на найближчу перспективу будуть залишатися операції Збройних Сил України (міжвидових угруповань), які є сумісними і мають проводитись під керівництвом Генерального штабу Збройних Сил України. Крім того, планування операцій, управління воєнними діями, а головне, здійснення всебічного матеріального і технічного забезпечення цих операцій спроможний реалізувати тільки цей вищий орган військового управління.

Незалежно від масштабу збройного конфлікту воєнні (бойові) дії, як показує досвід останніх років, розпочинаються з масованих або зосереджених ударів засобів повітряного нападу противника. Малоймовірно очікувати їх тільки в межах району конфлікту. Навіть ізоляція району бойових дій передбачає значне розширення району (регіону), застосування засобів ураження у глибину території держави (конфлікт - Косово, удари – Белград та мости на р. Дунай).

Відбиття першого та наступних масованих ударів повітряного нападу противника, як це розглядалося раніше, пропонується здійснювати у формі стратегічної операції, яку буде сплановано та проведено під керівництвом Генерального штабу, тому що вона вимагатиме максимальної централізації усіх сил та засобів міжвидових угруповань та оперативності управління.
З огляду на вищевикладене створення органів управління сучасною системою протиповітряної оборони держави пропонується розглянути:
на стратегічному рівні

• через інтегрування до структур Генерального штабу Збройних Сил України існуючих командувань видами Збройних Сил України в якості Головних штабів з наданням їх керівникам – статусу командувачів видами Збройних Сил України;
• передачу оперативного управління силами та засобами (міжвидовими угрупованнями), що залучаються до участі у стратегічній операції з відбиття повітряного нападу, Об'єднаному оперативному командуванню (далі – ООК), яке в особливий період доцільно утворювати на основі Центру поточних операцій Головного командного центру (далі – ГКЦ). Крім того, до складу ГКЦ потрібно ввести Центр повітряних операцій, що робить перший здатним керувати не тільки всіма черговими силами Збройних Сил України (ППО, ВМС, а в подальшому – РЕБ, РВ і А), але й стратегічною операцією в цілому.

на оперативно-тактичному рівні

• через створення авіаційного командування, якому підпорядкувати розпорошені по Повітряним командуванням авіаційні з’єднання та частини, що дозволить здійснювати їх підготовку і застосування централізовано виключаючи проміжні ланки
  (три Повітряні командування).

на тактичному рівні

• організаційних заходів не проводити залишивши існуючу систему органів управління частинами та підрозділами військової ППО, яка протягом багатьох років підтвердила свою надійність у забезпеченні протиповітряної оборони загальновійськових з’єднань та частин в основних видах бою та операції.

З огляду на викладене вище до позитивних сторін запропонованої структури органів управління, що залучаються до керівництва стратегічною операцією з відбиття повітряного нападу противника можна віднести наступне:

• не передбачає руйнування існуючої системи військового управління і не вимагає докорінної переробки діючих оперативних планів;
• надає змогу централізувати систему управління різновидовими силами та засобами протиповітряної оборони і черговими силами Збройних Сил України в першу чергу на стратегічному рівні, де готується та відбувається прийняття й реалізація воєнних рішень;
• дозволяє реально підвищити оперативність управління за рахунок вилучення проміжних ланок з існуючої вертикалі: Генеральний штаб – вид Збройних Сил України - (оперативне командування) – корпус.

Іншими словами, замість трьох рівнів управління мати два – Генеральний штаб – територіальне управління, міжвидове угруповання, армійський корпус, повітряне (авіаційне) командування.

До певних труднощів можна віднести необхідність подолання існуючих стереотипів щодо функцій та завдань органів військового управління на мирний і воєнний час.

Джерела інформації

1. Слипченко В. Война будущего (прогностический анализ) // Академия военных наук РФ.- 2000.-С.1-28.
2. Нужна ли новая военная доктрина, если «воевать» готовимся по старому // «День».- С.4.-http://ids/dod/ua/IAU/IauMedia/05.2000/4/3/html