У квітні 2011 року «Інформаційна Агенція з питань енергетики США» оприлюднила результати першого дослідження з оцінки світових запасів сланцевого газу: «Світові запаси сланцевого газу: первинне дослідження 14 регіонів розташованих за межами США», яке проводилось в інтересах американських енергетичних компаній, що здобули досвід видобування сланцевого газу в США і планують експансію в інших регіонах світу. За різними оцінками експертів, запаси нетрадиційного газу в Україні можуть становити 30 трлн. куб. м. Водночас, потенційні запаси сланцевого газу в Україні, за оцінками американських експертів Advanced Resources International, Inc., становлять близько 5,58 трл. куб. м. газу.

Безперечно новітні технології видобування сланцевого газу, розроблені в США, спричинили революційні зміни на світовому енергетичному ринку. Але чи стане сланцевий газ порятунком для України? Виклики є доволі суттєвими, їх подолання потребуватиме значних фінансових витрат та організаційних зусиль усіх рівнів центральної і місцевої влади, залучення громадськості.

Державна політика забезпечення енергетичної безпеки України складається не лише з диверсифікації постачання енергоносіїв та видобутку власних вуглеводнів, але й з розробки та впровадженні ефективної програми енергозбереження та розвитку альтернативної енергетики. В умовах всесвітньої економічної кризи продукція енергоємних українських підприємств металургійної, хімічної та нафтопереробної галузей не здатна конкурувати з західною, оскільки частка енергії у ціні продукту складає близько 40-50%, а на деяких підприємствах близько 60%, тоді як в економічно розвинених країнах – лише 18-25%. Висока енергозатратність роботи застарілого промислового устаткування компенсується власниками підприємств за рахунок низької заробітної плати працівників та пониження соціальних стандартів. Протягом останніх двадцяти років, коли українська економіка переживала період первинного накопичення капіталу та перерозподілу виробничих потужностей між фінансово-промисловими групами, зацікавленість як держави, так і приватного сектору у впровадженні енергозберігаючих технологій була достатньо низькою.

Ефект доміно у арабських країнах Північної Африки та Близького Сходу, що розпочався наприкінці 2010-го з протестів у Тунісі, продовжує приковувати увагу у світі. Час з початку туніських подій, що потім продовжились у Єгипті, Ємені, Лівії, Бахрейні, нестабільність в Омані, Алжирі та Саудівській Аравії вказують на те, що арабський світ зазнає тектонічних змін. Вони близькі за своїм масштабом до змін кінця 80-х – початку 90-х ХХ століття у Європі, пов’язаних із розпадом комуністичної системи та СРСР. Значною мірою, низка арабських режимів – релікти епохи холодної війни, що завершилась понад 20 років тому.

Наскільки зміни на Близькому Сході несуть виклики та загрози нафтовому благополуччю світової економіки в цілому та Європи, зокрема? Хто і як цим скористається? Важливим питанням для подальшого розвитку світової економіки є безперебійне постачання нафти за прийнятними цінами. Переривання постачань нафти навіть у відносно невеликих кількостях в минулому призводило до значного зростання цін на неї.

Історична ретроспектива показує, що насправді проблема переривання постачань нафти не є такою катастрофічною, як це намагаються часто показати в ЗМІ. Припинення постачання нафти на світовий ринок з окремо взятої країни чи навіть групи країн, може бути цілком скомпенсоване за рахунок інших постачальників.

З метою належного нормативно-правового забезпечення реалізації Ініціативи забезпечення прозорості видобувних галузей (ІЗПВГ) в Україні відповідно до заявленого Постановою Кабінету міністрів №1098 від 30.09.2009 р. наміру України долучитись до ІЗПВГ, корисним уявляється досвід тих країн світу, які вже приєдналися до ініціативи та впроваджують її принципи на практиці. Для такого аналізу було обрано три країни, які мають статус кандидатів ІЗПВГ: Королівство Норвегія, Республіка Казахстан та Монгольська Республіка, а також одну країну-учасника ІЗПВГ – Азербайджанську Республіку. Особливості правового регулювання процесу реалізації ІЗПВГ у видобувних галузях зазначених країн, а також характерні риси побудови механізмів такої реалізації представлено нижче.

У даному матеріалі стисло викладені результати дослідження проекту газопроводу «Південний потік». Даний аналіз ґрунтується на офіційних даних та експертній роботі, яка проводилася з часу оголошення цього проекту його ініціаторами – з 2007 року. Здійснюваний автором моніторинг засвідчив значну динаміку щодо проекту «Південний потік» відносно його характеристик, особливостей та умов реалізації. Проект є неоднозначним з точки зору економічної доцільності, а також з технічної, екологічної, безпекової та інших аспектів.

Проблема забезпечення паливно-енергетичними ресурсами (ПЕР) хімічної та металургійної промисловості, установок по генерації електричної та теплової енергії, житлового-комунального та побутового сектору і інших споживачів вирішується у кожній країні виходячи з наявних вітчизняних ресурсів і з покриття їх дефіциту за рахунок імпортних джерел. Як традиційні ресурси розглядаються переважно вугілля, нафта, природний газ, уранові руди. В залежності від їх об’ємів у кожній країні створювались відповідні паливні та енергетичні інфраструктури з метою максимально ефективного використання відповідних видів сировини.

Чорному морю іноді пророкують повторення феномену розробки Каспію 90-х років. Український сектор Чорного моря містить, за наявною геологічною інформацією, достатньо запасів гази та нафту для суттєвого зниження рівня енергетичної залежності України. В той же час, реалізація нових проектів на шельфі протягом останніх декількох років була призупинена через владне протистояння в недалекому минулому та складну економічну ситуацію в країні. Але протягом останнього часу питання розробки української частини чорноморського шельфу отримало увагу урядовців чинної владної команди.

Україна тривалий час займала лідируючі позиції в розробці покладів енергоресурсів на шельфі Чорного моря. Але поступово сусідні країни Чорноморського регіону почали обганяти Україну в темпах його розробки. Туреччина, Болгарія, Румунія предметно зосередились на проектах розробки шельфових родовищ у своїх національних секторах.

Чотирьохстороння угода між Єгиптом, Йорданією, Сирією і Ліваном щодо будівництва Трансарабського газопроводу (ТАГ) була підписана в кінці 2000 р. в Бейруті. На сьогодні ТАГ – це система газопроводів для постачання єгипетського газу в Йорданію, Ізраїль, Сирію, Ліван, Кіпр, Туреччину і далі в Європу. У вересні 2004 року Єгипет, Йорданія, Сирія і Ліван підписали угоду про приєднання до 2010 р. іракської газотранспортної системи до ТАГ. Очікується, що у 2011 році Ірак зможе поставляти близько 5 млрд. куб. м. газу з газового родовища Аккас, розташованого у західній частині країни. У березні 2006 р. Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван і Румунія уклали угоду про будівництво ТАГ через територію Сирії і Туреччини, де ТАГ має бути підключеним до газопроводу Nabucco.

У 2008 році уряди Єгипту і України вели переговори з метою досягнення угоди по обміну української пшениці на єгипетський природний газ, який буде експортований Трансарабським газопроводом через Сирію і Туреччину на Балкани.

Про плюси і мінуси можливої участі України в проекті Трансарабського газопроводу...

Зростання цін на вуглеводні в десятилітті, що минає, призвело до ренесансу криз з постачанням енергоресурсів. Ренесансу – тому, що це вже було в минулому, не такому вже й далекому, якихось три десятиліття тому.

Однак, найбільша кількість прецедентів, пов’язаних з припиненням постачання енергоносіїв, відзначена на пострадянському просторі. Боргова ситуація та монополізм зовнішнього постачальника стали використовуватись РФ для тиску на партнерів та отримання політичного та економічного домінування у відносинах.

Пан-європейські газові кризи 2006 та 2009 років продемонстрували відсутність ефективних та дієвих механізмів запобігання та врегулювання спірних ситуацій щодо поставок та транзиту природного газу на Європейському континенті. Юридичні механізми врегулювання газових спорів – як на багатосторонньому, так і двосторонньому рівнях, з одного боку, та як на міждержавному, так і на корпоративному рівнях, з іншого боку – виявилися неефективними та незастосовними в силу різних причин. Їх варто розглянути детальніше.

Продовження. Початок див. в статті "Запобігання енергетичним кризам через створення секторальних режимів прозорості та довір’я у Європі"

Для попередження переривань у постачанні енергоресурсів в майбутньому та використанню енергетичної інфраструктури як засобу ведення «енергетичних воєн», має бути ініційована система заходів довір’я, подібно до того, як це було в 70-80-ті роки у військовій сфері. Забезпечення стабільності та безпеки у Європі, процес скорочення збройних сил та озброєнь відбулись завдяки тому, що був створений режим довір’я, який базувався на інформаційному обміні, в тому числі достатньо чутливими даними (чисельність, структура збройних сил, типи і види ОіВТ, дислокація). Також була інстальована мережа зв’язку для оперативного обміну інформацією, пов’язаною з виконанням погоджених заходів довір’я. З досвіду імплементації Договору про звичайні збройні сили в Європі та контролю за дотриманням сторонами флангових обмежень відомо, що «обмін інформацією і повідомленнями забезпечив підвищення рівня прозорості». [1]

Є підстави вважати, що ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті може стати проголошення та імплементація Режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency Regime, ETR), що має охоплювати весь технологічний ланцюг – від видобутку до споживання енергоносіїв.